Оповідання

Зранку пішов дощ. Бабуся зачинила вікно - за ним аж потемніло. Задзвонив телефон. У трубці дівчинка Данка почула хрипкий голос чарівного ворона Крака:

-         Алло. Це ти, Данко?

-         Так, то я. доброго ранку! - привіталася Данка.

-         Хіба він добрий? Ллє як з відра. Темно стало, хоч в око стрель!

Цього Данка не зрозуміла: нащо стріляти в око - тоді тим більше буде темно, як втратиш око.

- Знаєш, - випалила Данка. - твоя розмова по телефону для мене як грім серед ясного неба - це так
говорить моя бабуся.

Або ще кажуть: як сніг на голову.

-         Бабуся так теж іноді каже. Та який там сніг! Дощ, що аж гай гуде! Такий дощ припустив, що аж потемніло в очах! Аж іскри з очей посипалися! - додала Данка. У слухавці вона почула сміх Карка. - Щось я не так сказала? - злякалася дівчинка.

-         Так-так, - заспокоїв птах. - Це також так бабуся говорить? У нас ллє та ллє, скоро почну клювати носом. На сон, певно.

Дівчинка образилася.

-         То тобі так нецікаво зі мною балакати, що спати захотів?

-         Ой, ні-ні, не клади трубки. Це я так, до слова. Трохи туману напустив.

-         Якого ще туману? Немає жодного туману, - здивувалася Данка.

-         То теж так мовиться, я не дуже чемно висловився. Словом, не варто слів на вітер кидати.

-         Вітер... вітер, ага, шукай вітра в полі, - знайшлася Данка. - Це також бабуся каже. Ого, скільки ми наговорили про погоду, - сказав Крак. - Чи в тебе добрий настрій?

-         Добрий. Ти зателефонував - і я маю добрий настрій.

-         От бачиш, мовив Крак, - ми самі зробили собі гарну погоду.

-         А я ще знаю одну примовку - також бабусину: вискочити сухим із води. Це добре чи зле? -запитала Данка.

-         Дивлячись коли. От нині сухим не вискочиш. Та ми собі вискочили з води. Бо зустрілися телефоном. Тут розмова перервалася - у трубці гудки. Крака вже не було чути. «Наче вітром його змело», -подумала Данка і засміялася. Це так сказала би бабуся.

- Якої тем ще не вивчала Данка? Допоможіть їй порозумітися з Краком.